Свято "Наш Пророк - Тарас"
Святково прибраний зал, портрет Шевченка, рушники,
виставка творів Шевченка, ілюстрації, підсвічник на столику.
Мета: донести живе, болюче слово поета до учнів; ввести учнів у чарівний
світ поезії митця, через художнє слово розкрити багатство душі
Тараса Шевченка.
Учитель: Плине час, як стрімкі води Дніпра, минають роки. Але
ніколи не минеться народ і його невгасима любов до
всього найкращого, а саме до одного з геніїв –
Тараса Шевченка.
Нас просто не існує без Шевченка. І сьогодні ми продовжуємо
розмову про нього, про силу Шевченківського слова.
М.Рильський сказав: «Тарас Шевченко приніс в українську
літературу нове слово». І дійсно, сила його слова є
могутньою, глибинною надзвичайно актуальною в наш
час. Ми з певністю можемо стверджувати: йому нема рівних
серед поетів в українській літературі. Отже, зануримось у
глибинний світ поезій Шевченка.
Ведучий: В мою свідомість увійшов Тарас,
Як сам Господь, - людиною святою.
Він викарбувався муками у час,
Щоб ми були на всі віки собою.
Ведуча: Він двигав хрест,
Свою Голгофу мав і мав свого лукавого Пілата…
Для тебе жив і смерть твою поправ,
Щоб ти, Вкраїно, не була розп’ята.
Ведучий: Провіснику волі, великий титане,
Справдились думи пророчі твої!
Прийми ж ти данину любові і шани
Від українців-нащадків твоїх.
(Учні запалюють свічку на столику, в цей час звучить
поезія «Причинна»)
Учень: Року 1814-го,з 26 на 27 лютого старого стилю, темної
ночі, перед світом, в селі Моринці на Звенигородщині, в хаті
Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні
єдиний на все село вогник - народилась панові кріпацька душа,
а Україні її великий співець - Тарас Шевченко.
Учень: Минає рік і два роки, і п’ять років…Росте Тарас
Тільки зіп’явсь на ноги, почалося те дитяче
бурлакування. Батьки на панщині, брат десь
пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш-скрізь
тобі шляхи відкриті…
Учень: Дуже швидко почав схиляти голову до паперу, виливав
свої сльози-думи, роздумував про людський світ. Який то
чудовий світ! І скільки в ньому зла, насилля, хитрощів і
ошуканства.
Сценка «Розрита могила»
Виходять Музи поезій Шевченка.
Муза 1: Ми – Музи поезій Шевченка. Ми поведемо вас у
безмежний, глибинний світ його поезій, помандруємо
їхніми чарівними сторінками.
Муза 2: Кобзарем його ми звемо
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Муза 3: Тарасе, ти не одинокий, я Муза твоя,
Є з ким в світі жить:
У твоїй хатині, як в степу безкраїм,
Козацтво гуляє, байрак гомонить.
Пишними рядами
Виступають отамани,
Сотники й гетьмани.
І про Україну розмовляють,
Розказують, - жаль серце проймає.
Муза 4: Терниста доля випала Тарасові
За слово – тіло вмурували в мур,
То ж хай слова живуть не для окраси,
Нехай живуть, мов колос після бур.
Поезія «Наймичка»
Учень: А ось як оцінювали творчість Шевченка та силу його слова
видатні митці. Кларенс Менінг: «Шевченко – це один з
найбільших майстрів світової поезії».
Учень: Мар’ян Якубець сказав: «Шевченко був найбільшим
народним поетом з усіх великих поетів світу».
Учень: Аполон Григор’єв: «В історії світової літератури Шевченко
поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи».
Учень: Альфред Єнсен: «У Шевченка сяє та краса народної поезії,
якої у Пушкіна і в Міцкевича лише іскорки блищать».
Учень: За власним визнанням, Шевченко почав складати вірші в ті
світлі ночі, коли ходив до Літнього саду малювати статуї. Ці
перші поезії започаткували збірку «Кобзар»,яку він видав у
1840 році.
Учень: «Кобзар»,за Франком, це епоха в історії духовного
Розвитку цілого народу українського. «Ся маленька
книжечка, - писав Франко, - відразу відкрила немов новий
світ поезії, вибухнула немов джерело чистої, холодної
води, заясніла невідомою досі в українському письменстві
ясністю, простотою, поетичною грацією вислову».
Учень: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх
за халявою чобота. Тепер цю книжку називають
«захалявною».
Поет писав:
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю,
Караюсь, мучуся…але не каюсь!
Учень: 9 березня 1861 року Шевченку минало 47 років. Привітати
поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А
10 березня перестало битися серце великого Кобзаря. Тіло
Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій
горі. Так заповідав великий поет.
Інсценізація уривка «Оксана і Тарасик»
Учень: Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ
Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького
ладу.
Поезія «Ми вкупочці колись росли».
Учень: Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання
закріпачених жінок і на весь голос розказав про них
цілому світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма»,
«Сова» та інші – не випадкові. Саме наймичками,
відьмами, совами були жінки в тодішньому суспільстві.
Під мелодію проходять героїні творів Т.Шевченка.
«Причинна»
Така її доля…О Боже мій милий,
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки:
Одна, як та пташка в далекім краю!
«Катерина»
Подивися, мій голубе, подивись на мене:
Я – Катруся твоя люба.
Ти не пізнав мене, Йване?
- Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!
- Кого? Мене взяти?
Мій батечку, мій братику!
Наймичкою тобі стану…
«Наймичка»
- Марку! Подивися,
Подивися ти на мене!
Я не Ганна, не наймичка.
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я…я твоя мати.
«Лілея»
За що мене, як росла я,
Люди не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають.
Очей не спускають.
( На фоні сумної мелодії )
Учень: В свитині латаній дрижала
Якась людина. На ногах
І на руках повиступала
Од стужі кров; аж струпом стала.
І довгі коси в реп’яхах
О поли бились в ковтунах.
Се не мара.
Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали.
Учень: Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему
«Катерина».Героїня гине, не витримавши сорому,
страждань і зради коханого.
Інсценізація з поеми «Катерина».
Катерина: Я покритка Катерина,
Так, як знають люди,
Ти в своїй довічній думі,
У людській тривозі,
Захисти мого Івася
При битій дорозі.
Шевченко (підходить до Катерини):
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Я помщуся гострим словом:
Закличу до бою…
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх твердими руками
І діток поцілує вільними устами.
Гра бандуристів.
( Виходять поет, Доля і Муза )
Доля: Я – Доля Тараса
Ти закохав у себе
Народи і краї,
Тебе назвали батьком
Сучасники твої.
Муза: Ти лагідний і ніжний,
Мов легіт-вітерець,
Ще так ніхто до тебе
Не потрясав сердець.
Поет: Мої супутниці святі!
Оживаю, душею в пісні оживаю,
Надію в серці привітаю
І Бога Богом назову.
Доля: Кобзарю, знаєш
Нелегка епоха - оцей
20-й невгамовний вік.
Поет (до Музи ): О Музо моя,
порадонько святая!
Моя ти доле молодая,
Не кидай мене!
Учень: Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла
втіх, що били із здорового джерела життя.
( Двоє учнів йдуть до портрета Шевченка і несуть синьо-жовтий прапорець, звучить мелодія )
1: Витай між нами, наш Кобзарю,
Між діточками ти витай,
Завзяття свого і відваги,
І мудрості своєї дай.
2: Додай нам сили, щоб могли ми
Сповнити точно заповіт,
Щоб ми підняли нарід рідний
Й прославили на увесь світ.
( Кладуть прапорець перед портретом )
1: Присягаєм наш край рідний над усе любити,
Рідний народ шанувати і для нього жити.
2: Присягаєм рідну віру завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити, молитись, співати.
3: Що нам рідне, то нам буде і красне, і гоже, -
Присягаєм, що так буде! Поможи нам, Боже!
( Звучить пісня «Господи, помилуй нас» )
Ведучий: Спи спокійно, Тарасе! Нащадки твої
Словом шани й любові тебе спом’янули
І народи вкраїнські у вольній сім’ї
Заповітів священних твоїх не забули!
Ведуча: І доки в римах «Заповіту»
Вогонь поезії не згас,
Століттям сонце не згасити,
Бо зветься сонце це – Тарас.
Заключне слово вчителя, п
Святково прибраний зал, портрет Шевченка, рушники,
виставка творів Шевченка, ілюстрації, підсвічник на столику.
Мета: донести живе, болюче слово поета до учнів; ввести учнів у чарівний
світ поезії митця, через художнє слово розкрити багатство душі
Тараса Шевченка.
Учитель: Плине час, як стрімкі води Дніпра, минають роки. Але
ніколи не минеться народ і його невгасима любов до
всього найкращого, а саме до одного з геніїв –
Тараса Шевченка.
Нас просто не існує без Шевченка. І сьогодні ми продовжуємо
розмову про нього, про силу Шевченківського слова.
М.Рильський сказав: «Тарас Шевченко приніс в українську
літературу нове слово». І дійсно, сила його слова є
могутньою, глибинною надзвичайно актуальною в наш
час. Ми з певністю можемо стверджувати: йому нема рівних
серед поетів в українській літературі. Отже, зануримось у
глибинний світ поезій Шевченка.
Ведучий: В мою свідомість увійшов Тарас,
Як сам Господь, - людиною святою.
Він викарбувався муками у час,
Щоб ми були на всі віки собою.
Ведуча: Він двигав хрест,
Свою Голгофу мав і мав свого лукавого Пілата…
Для тебе жив і смерть твою поправ,
Щоб ти, Вкраїно, не була розп’ята.
Ведучий: Провіснику волі, великий титане,
Справдились думи пророчі твої!
Прийми ж ти данину любові і шани
Від українців-нащадків твоїх.
(Учні запалюють свічку на столику, в цей час звучить
поезія «Причинна»)
Учень: Року 1814-го,з 26 на 27 лютого старого стилю, темної
ночі, перед світом, в селі Моринці на Звенигородщині, в хаті
Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні
єдиний на все село вогник - народилась панові кріпацька душа,
а Україні її великий співець - Тарас Шевченко.
Учень: Минає рік і два роки, і п’ять років…Росте Тарас
Тільки зіп’явсь на ноги, почалося те дитяче
бурлакування. Батьки на панщині, брат десь
пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш-скрізь
тобі шляхи відкриті…
Учень: Дуже швидко почав схиляти голову до паперу, виливав
свої сльози-думи, роздумував про людський світ. Який то
чудовий світ! І скільки в ньому зла, насилля, хитрощів і
ошуканства.
Сценка «Розрита могила»
Виходять Музи поезій Шевченка.
Муза 1: Ми – Музи поезій Шевченка. Ми поведемо вас у
безмежний, глибинний світ його поезій, помандруємо
їхніми чарівними сторінками.
Муза 2: Кобзарем його ми звемо
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Муза 3: Тарасе, ти не одинокий, я Муза твоя,
Є з ким в світі жить:
У твоїй хатині, як в степу безкраїм,
Козацтво гуляє, байрак гомонить.
Пишними рядами
Виступають отамани,
Сотники й гетьмани.
І про Україну розмовляють,
Розказують, - жаль серце проймає.
Муза 4: Терниста доля випала Тарасові
За слово – тіло вмурували в мур,
То ж хай слова живуть не для окраси,
Нехай живуть, мов колос після бур.
Поезія «Наймичка»
Учень: А ось як оцінювали творчість Шевченка та силу його слова
видатні митці. Кларенс Менінг: «Шевченко – це один з
найбільших майстрів світової поезії».
Учень: Мар’ян Якубець сказав: «Шевченко був найбільшим
народним поетом з усіх великих поетів світу».
Учень: Аполон Григор’єв: «В історії світової літератури Шевченко
поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи».
Учень: Альфред Єнсен: «У Шевченка сяє та краса народної поезії,
якої у Пушкіна і в Міцкевича лише іскорки блищать».
Учень: За власним визнанням, Шевченко почав складати вірші в ті
світлі ночі, коли ходив до Літнього саду малювати статуї. Ці
перші поезії започаткували збірку «Кобзар»,яку він видав у
1840 році.
Учень: «Кобзар»,за Франком, це епоха в історії духовного
Розвитку цілого народу українського. «Ся маленька
книжечка, - писав Франко, - відразу відкрила немов новий
світ поезії, вибухнула немов джерело чистої, холодної
води, заясніла невідомою досі в українському письменстві
ясністю, простотою, поетичною грацією вислову».
Учень: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх
за халявою чобота. Тепер цю книжку називають
«захалявною».
Поет писав:
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю,
Караюсь, мучуся…але не каюсь!
Учень: 9 березня 1861 року Шевченку минало 47 років. Привітати
поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А
10 березня перестало битися серце великого Кобзаря. Тіло
Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій
горі. Так заповідав великий поет.
Інсценізація уривка «Оксана і Тарасик»
Учень: Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ
Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького
ладу.
Поезія «Ми вкупочці колись росли».
Учень: Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання
закріпачених жінок і на весь голос розказав про них
цілому світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма»,
«Сова» та інші – не випадкові. Саме наймичками,
відьмами, совами були жінки в тодішньому суспільстві.
Під мелодію проходять героїні творів Т.Шевченка.
«Причинна»
Така її доля…О Боже мій милий,
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки:
Одна, як та пташка в далекім краю!
«Катерина»
Подивися, мій голубе, подивись на мене:
Я – Катруся твоя люба.
Ти не пізнав мене, Йване?
- Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!
- Кого? Мене взяти?
Мій батечку, мій братику!
Наймичкою тобі стану…
«Наймичка»
- Марку! Подивися,
Подивися ти на мене!
Я не Ганна, не наймичка.
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я…я твоя мати.
«Лілея»
За що мене, як росла я,
Люди не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають.
Очей не спускають.
( На фоні сумної мелодії )
Учень: В свитині латаній дрижала
Якась людина. На ногах
І на руках повиступала
Од стужі кров; аж струпом стала.
І довгі коси в реп’яхах
О поли бились в ковтунах.
Се не мара.
Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали.
Учень: Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему
«Катерина».Героїня гине, не витримавши сорому,
страждань і зради коханого.
Інсценізація з поеми «Катерина».
Катерина: Я покритка Катерина,
Так, як знають люди,
Ти в своїй довічній думі,
У людській тривозі,
Захисти мого Івася
При битій дорозі.
Шевченко (підходить до Катерини):
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Я помщуся гострим словом:
Закличу до бою…
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх твердими руками
І діток поцілує вільними устами.
Гра бандуристів.
( Виходять поет, Доля і Муза )
Доля: Я – Доля Тараса
Ти закохав у себе
Народи і краї,
Тебе назвали батьком
Сучасники твої.
Муза: Ти лагідний і ніжний,
Мов легіт-вітерець,
Ще так ніхто до тебе
Не потрясав сердець.
Поет: Мої супутниці святі!
Оживаю, душею в пісні оживаю,
Надію в серці привітаю
І Бога Богом назову.
Доля: Кобзарю, знаєш
Нелегка епоха - оцей
20-й невгамовний вік.
Поет (до Музи ): О Музо моя,
порадонько святая!
Моя ти доле молодая,
Не кидай мене!
Учень: Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла
втіх, що били із здорового джерела життя.
( Двоє учнів йдуть до портрета Шевченка і несуть синьо-жовтий прапорець, звучить мелодія )
1: Витай між нами, наш Кобзарю,
Між діточками ти витай,
Завзяття свого і відваги,
І мудрості своєї дай.
2: Додай нам сили, щоб могли ми
Сповнити точно заповіт,
Щоб ми підняли нарід рідний
Й прославили на увесь світ.
( Кладуть прапорець перед портретом )
1: Присягаєм наш край рідний над усе любити,
Рідний народ шанувати і для нього жити.
2: Присягаєм рідну віру завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити, молитись, співати.
3: Що нам рідне, то нам буде і красне, і гоже, -
Присягаєм, що так буде! Поможи нам, Боже!
( Звучить пісня «Господи, помилуй нас» )
Ведучий: Спи спокійно, Тарасе! Нащадки твої
Словом шани й любові тебе спом’янули
І народи вкраїнські у вольній сім’ї
Заповітів священних твоїх не забули!
Ведуча: І доки в римах «Заповіту»
Вогонь поезії не згас,
Століттям сонце не згасити,
Бо зветься сонце це – Тарас.
Заключне слово вчителя, п
Комментариев нет:
Отправить комментарий