Святкова лінійка, присвячена
150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської
«Ольга Кобилянська – втілення ідеалу, краси та духовності»
(Фанфари)
- Увага! Увага! Розпочинаємо святкову лінійку, присвячену 150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської (разом)
Слово вчителя
Дорогі діти, шановні колеги та гості! Цього тижня ми відзначаємо 150 річницю від дня народження великої української письменниці Ольги Кобилянської. Із творчістю Ольги Кобилянської в нашу літературу ввійшло те, що, за словами Івана Франка та Лесі Українки, умовно можна назвати симфонічною прозою.
Тож віддаймо сьогодні шану письменниці, розумній жінці, людині з великої літери, яка вивела нашу літературу на європейські шляхи.
Добрий день, Вкраїно,
Гарна й молода!..
Ти садами вкрита,
І цвітуть поля.
Ольго Кобилянська
Ти для нас - усе!
Ми твоя родина
Й шануємо тебе.
(Звучить «Мелодія» Скорика. З глибини сцени виходить дівчина, яка грає роль Ольги Кобилянської.)
Ольга Кобилянська. Ми вступили вже на арену європейського життя , і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми, яко маса ніколи не згинемо , не зійдемо з тої арени.
- І з верховіть Карпатських гір злинула буковинська орлиця, стала всеукраїнською письменницею. Своїми повістями, оповіданнями, новелами і публіцистичними статтями вона зайняла гідне місце в українській літературі. Кращі її твори перекладено на багато мов, а такі твори, як «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна» екранізовані, із великим успіхом ішли в театрах нашої країни та за кордоном. І сьогодні, в день роковин О. Кобилянської хочеться доземно уклонитися пам’яті великої письменниці. Бо дороге, близьке її слово нам, її нащадкам.
- Якою ж була у житті «гірська орлиця»?
- Року 1863, 27 листопада народилася Ольга Юліанівна Кобилянська в містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині. Закінчила чотирикласну школу, а далі займалася самоосвітою, яку переплела з наполегливою працею власних розуму та серця.
Ведучий:
Вона брала в полон своєю появою і своїми речами. В чорне зодягнута і пова¬жна, струнка, невисокого зросту, сильно смагла брюнетка, з живими вели¬кими очима - зчаста і таємно зсувалися на них повіки. Аж чарував ніжний тон у її милій мові та якийсь глибоко затаєний смуток, якась туга. Але ховалося під легку усмішку, що на знак вищості розквітала на її устах...
Над усе здіймала Ольгу Юліанівну краса душі й особлива гармонія духовної зрілості та культури, сила емоції та почуття творчості, яким вона зуміла найти найкращий вислів.
Ведучий:
Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду укра¬їнської літератури - за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто - «робітницею свого народу».
Ведучий:
Розповідь про себе письменниця починає з портретів «вічно трудящого бать¬ка» і «святої матері» своєї, котрим вона завдячувала всім тим, чого досягла і ким стала. Батько письменниці був людиною надзвичайно «пильною, охочою до ко¬жної науки, працьовитою й вимогливою, з внутрішнім потягом до краси і світ¬ла». Ці риси успадкувала його дочка.
Ольга Кобилянська:
Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, до своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки панувало в хаті, крім польської, а далі й німецької, з часом зайняло б останнє місце.
Моя мама була глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на устах, котрі не сплямувало жодне порочне слово.
Ще дівчинкою, 13-14 років, я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недо-ставало в душі. Чимось була часами надто переповнена, а часами повна туги і сму¬тку... Рівночасно з тим, я бралася за олівець... і починала рисувати... На самоті на мене находив глибокий сум... До того я читала багато.
Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження - викликува¬ли в мені жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна, на папір. Це було щось, що заповняло душу, викликувало в ній спів, відгомін і ущасливлювало...
Ведучий:
Природа справді щедро обдарувала її душу, однак талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. Багатодітна сім'я потребувала безперервної опіки Ольги. Скільки разів у щоденниках і лис¬тах Ольги Кобилянської проривається гірка мука отої побутової безвиході.
Ольга Кобилянська:
Замітаю, варю, ґаздую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або чи¬таю... Бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити...
- Ой, заспівай, бандуро,
Ой, розкажи, бандуро,
Хай лине музика з віків,
З колишніх тих років.
(Гра на бандурі)
Ведучий:
Обставини життя нагадували духовну клітку. Душа її залишалася прекрас¬ним птахом, що прагнув польоту. Таким польотом для неї була творчість. Тепер стає зрозумілою особлива увага письменниці до проблем жіноцтва.
І ти, найкраща жінко, героїчная,
Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,
Як не вгашала ти ніколи! Стрічная
Тобі любов до нас! Ти воскреси
Нам діяння народу: одвічная
Ти ж наша сило,- славна – бо єси!
Ведучий:
Привіт, уклін низький Вам, пані,
Колись давно, колись в тумані,
На скелях, де живуть орли,
Коли ще тільки розвиднялось
Ви гіацинтною ніваліс
В пустелі білій розцвітали.
Спасибі ж Вам, що в час розлуки,
Ми Богу все ж здіймали руки
І не кляли життя й землі.
Стояла мряка над землею
А ми очима і душею,
Ловили промені у млі.
Ведучий:
Вона - неповторна особистість, що має право вибору, можливість чинити так, як їй підказує серце. Вона - Людина. І людина виростає до Царівни.
Ведучий:
Що таке життя як не сукупність почуттів і душевних переживань? Чим стане життя, якщо його не прикрашатиме любов?
Ведучий:
Природа для Ольги Кобилянської була її другою домівкою, зеленим пала¬цом, прихистком її дум і мрій. І все це: дерева, кущі, квіти, зелений мох, розкішна трава - живе, дихає, має почуття.
Ведучий:
Ольга Кобилянська виявилася однією з перших європейських письменників, яка сказала своє слово на захист природи. Симфонією природи є її новела «Битва». Чеська письменниця Павла Мудра високо оцінила новелу «Битва», назвав¬ши цей твір «перлиною лірики в прозі». Сама ж Кобилянська признавалася, що поезії в прозі, написані нею є краплями її крові, що вона плакала ними.
Ведучий:
Світ Ольги Кобилянської неосяжний. З-під її пера виходить у світ повість «Земля», в якій письменниця на основі реальної трагедії братовбивства поруши¬ла вічну тему влади землі над селянином.
- Багато слів уже сказали,
Багато книг надрукували...
А скільки можуть ще сказати,
Щоб ще гучніше прославляти!
Але чому ж не визнавали,
Чому тоді не цінували,
Коли могла ти ще творить,
Коли могла в цім світі жить?!
Ведучий:
- Самопожертва і самозречення задля народу.
Самоперемога над власними слабостями, власними потребами заради майбутнього, заради великої ідеї… ¬
Таким хотіла бачити Ольга Кобилянська українського інтелігента.
- І якщо апосто¬ли із святого письма зрікаються земних утіх та турбот, щоб проповідувати Слово Боже і Божу Любов, то Апостол Ольги Кобилянської жертвує собою, своєю пра¬цею для просвітлення, піднесення, зростання рідного народу, в ім"я національ¬ної ідеї.
- У цих словах остання заповідь великої гуманістки Ольги Кобилянської, що була і зостається для українського народу апостолом правди і апостолом любові.
- Орлиці гір зелених Буковини
Привіт од пісні й серця, що цвіте,
Й звучить над краєм вільним соколино
Про наших днів майбутнє золоте(разом)
150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської
«Ольга Кобилянська – втілення ідеалу, краси та духовності»
(Фанфари)
- Увага! Увага! Розпочинаємо святкову лінійку, присвячену 150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської (разом)
Слово вчителя
Дорогі діти, шановні колеги та гості! Цього тижня ми відзначаємо 150 річницю від дня народження великої української письменниці Ольги Кобилянської. Із творчістю Ольги Кобилянської в нашу літературу ввійшло те, що, за словами Івана Франка та Лесі Українки, умовно можна назвати симфонічною прозою.
Тож віддаймо сьогодні шану письменниці, розумній жінці, людині з великої літери, яка вивела нашу літературу на європейські шляхи.
Добрий день, Вкраїно,
Гарна й молода!..
Ти садами вкрита,
І цвітуть поля.
Ольго Кобилянська
Ти для нас - усе!
Ми твоя родина
Й шануємо тебе.
(Звучить «Мелодія» Скорика. З глибини сцени виходить дівчина, яка грає роль Ольги Кобилянської.)
Ольга Кобилянська. Ми вступили вже на арену європейського життя , і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми, яко маса ніколи не згинемо , не зійдемо з тої арени.
- І з верховіть Карпатських гір злинула буковинська орлиця, стала всеукраїнською письменницею. Своїми повістями, оповіданнями, новелами і публіцистичними статтями вона зайняла гідне місце в українській літературі. Кращі її твори перекладено на багато мов, а такі твори, як «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна» екранізовані, із великим успіхом ішли в театрах нашої країни та за кордоном. І сьогодні, в день роковин О. Кобилянської хочеться доземно уклонитися пам’яті великої письменниці. Бо дороге, близьке її слово нам, її нащадкам.
- Якою ж була у житті «гірська орлиця»?
- Року 1863, 27 листопада народилася Ольга Юліанівна Кобилянська в містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині. Закінчила чотирикласну школу, а далі займалася самоосвітою, яку переплела з наполегливою працею власних розуму та серця.
Ведучий:
Вона брала в полон своєю появою і своїми речами. В чорне зодягнута і пова¬жна, струнка, невисокого зросту, сильно смагла брюнетка, з живими вели¬кими очима - зчаста і таємно зсувалися на них повіки. Аж чарував ніжний тон у її милій мові та якийсь глибоко затаєний смуток, якась туга. Але ховалося під легку усмішку, що на знак вищості розквітала на її устах...
Над усе здіймала Ольгу Юліанівну краса душі й особлива гармонія духовної зрілості та культури, сила емоції та почуття творчості, яким вона зуміла найти найкращий вислів.
Ведучий:
Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду укра¬їнської літератури - за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто - «робітницею свого народу».
Ведучий:
Розповідь про себе письменниця починає з портретів «вічно трудящого бать¬ка» і «святої матері» своєї, котрим вона завдячувала всім тим, чого досягла і ким стала. Батько письменниці був людиною надзвичайно «пильною, охочою до ко¬жної науки, працьовитою й вимогливою, з внутрішнім потягом до краси і світ¬ла». Ці риси успадкувала його дочка.
Ольга Кобилянська:
Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, до своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки панувало в хаті, крім польської, а далі й німецької, з часом зайняло б останнє місце.
Моя мама була глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на устах, котрі не сплямувало жодне порочне слово.
Ще дівчинкою, 13-14 років, я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недо-ставало в душі. Чимось була часами надто переповнена, а часами повна туги і сму¬тку... Рівночасно з тим, я бралася за олівець... і починала рисувати... На самоті на мене находив глибокий сум... До того я читала багато.
Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження - викликува¬ли в мені жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна, на папір. Це було щось, що заповняло душу, викликувало в ній спів, відгомін і ущасливлювало...
Ведучий:
Природа справді щедро обдарувала її душу, однак талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. Багатодітна сім'я потребувала безперервної опіки Ольги. Скільки разів у щоденниках і лис¬тах Ольги Кобилянської проривається гірка мука отої побутової безвиході.
Ольга Кобилянська:
Замітаю, варю, ґаздую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або чи¬таю... Бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити...
- Ой, заспівай, бандуро,
Ой, розкажи, бандуро,
Хай лине музика з віків,
З колишніх тих років.
(Гра на бандурі)
Ведучий:
Обставини життя нагадували духовну клітку. Душа її залишалася прекрас¬ним птахом, що прагнув польоту. Таким польотом для неї була творчість. Тепер стає зрозумілою особлива увага письменниці до проблем жіноцтва.
І ти, найкраща жінко, героїчная,
Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,
Як не вгашала ти ніколи! Стрічная
Тобі любов до нас! Ти воскреси
Нам діяння народу: одвічная
Ти ж наша сило,- славна – бо єси!
Ведучий:
Привіт, уклін низький Вам, пані,
Колись давно, колись в тумані,
На скелях, де живуть орли,
Коли ще тільки розвиднялось
Ви гіацинтною ніваліс
В пустелі білій розцвітали.
Спасибі ж Вам, що в час розлуки,
Ми Богу все ж здіймали руки
І не кляли життя й землі.
Стояла мряка над землею
А ми очима і душею,
Ловили промені у млі.
Ведучий:
Вона - неповторна особистість, що має право вибору, можливість чинити так, як їй підказує серце. Вона - Людина. І людина виростає до Царівни.
Ведучий:
Що таке життя як не сукупність почуттів і душевних переживань? Чим стане життя, якщо його не прикрашатиме любов?
Ведучий:
Природа для Ольги Кобилянської була її другою домівкою, зеленим пала¬цом, прихистком її дум і мрій. І все це: дерева, кущі, квіти, зелений мох, розкішна трава - живе, дихає, має почуття.
Ведучий:
Ольга Кобилянська виявилася однією з перших європейських письменників, яка сказала своє слово на захист природи. Симфонією природи є її новела «Битва». Чеська письменниця Павла Мудра високо оцінила новелу «Битва», назвав¬ши цей твір «перлиною лірики в прозі». Сама ж Кобилянська признавалася, що поезії в прозі, написані нею є краплями її крові, що вона плакала ними.
Ведучий:
Світ Ольги Кобилянської неосяжний. З-під її пера виходить у світ повість «Земля», в якій письменниця на основі реальної трагедії братовбивства поруши¬ла вічну тему влади землі над селянином.
- Багато слів уже сказали,
Багато книг надрукували...
А скільки можуть ще сказати,
Щоб ще гучніше прославляти!
Але чому ж не визнавали,
Чому тоді не цінували,
Коли могла ти ще творить,
Коли могла в цім світі жить?!
Ведучий:
- Самопожертва і самозречення задля народу.
Самоперемога над власними слабостями, власними потребами заради майбутнього, заради великої ідеї… ¬
Таким хотіла бачити Ольга Кобилянська українського інтелігента.
- І якщо апосто¬ли із святого письма зрікаються земних утіх та турбот, щоб проповідувати Слово Боже і Божу Любов, то Апостол Ольги Кобилянської жертвує собою, своєю пра¬цею для просвітлення, піднесення, зростання рідного народу, в ім"я національ¬ної ідеї.
- У цих словах остання заповідь великої гуманістки Ольги Кобилянської, що була і зостається для українського народу апостолом правди і апостолом любові.
- Орлиці гір зелених Буковини
Привіт од пісні й серця, що цвіте,
Й звучить над краєм вільним соколино
Про наших днів майбутнє золоте(разом)
Комментариев нет:
Отправить комментарий